Британські дослідники зі Школи Бата вивчили мутації кишкової палички та дріжджів, щоб перевірити гіпотезу 1972 року
Десятиліттями науковці вірили, що найважливіші гени організму природа захищає від мутацій сильніше за інші. Нове дослідження поставило цю ідею під сумнів.
Науковці перевірили стару гіпотезу на бактеріях і дріжджах, і результат виявився несподіваним.
Нове дослідження змусило науковців переглянути одну з найстаріших ідей в еволюційній біології. Вчені десятиліттями сперечалися, чи справді життєво необхідні гени отримують від природи додатковий захист від мутацій. Виявилося, що відповідь на це питання не така однозначна, як здавалося раніше.
Як пише видання 24 Каналу, дослідники з Центру еволюції Університету Бата вирішили перевірити цю ідею на практиці, проаналізувавши спонтанні мутації у двох класичних мікроорганізмах. Результати виявилися зовсім не такими, яких очікувала наукова спільнота.
Докторка Софія Радріцціані та професор Лоренс Герст вивчили мутації в бактерії кишкової палички та пекарських дріжджах. Жодних доказів того, що ключові гени отримують додатковий захист, вчені не знайшли. Результати дослідження вийшли у науковому журналі PLOS Biology у листопаді.

Головна проблема попередніх досліджень полягала у природному доборі. Він швидко прибирає шкідливі мутації, особливо у важливих генах, тому створюється оманливе враження, що в таких генах мутацій менше. Насправді частина мутацій просто зникає раніше, ніж вчені встигають їх проаналізувати.
"Ми очікуємо, що природний добір швидко видалятиме мутації у важливіших генах, адже вони з більшою ймовірністю шкодять організму. Це може створювати ілюзію, що важливі гени мають менше мутацій, хоча насправді деякі мутації просто зникли ще до того, як ми встигли їх проаналізувати. Їх можна назвати "примарними мутаціями", - прокоментував професор Лоренс Герст.
Аби послабити цей ефект, дослідники залучили дані експериментів із накопичення мутацій, у яких вплив природного добору зведено до мінімуму. Трійка незалежних перевірок підтвердила, що природний добір суттєво не викривив отримані результати. Радріцціані зазначає, що це, ймовірно, найбільший і найякісніший масив зібраних мутацій з усіх наявних дотепер.

Науковці зіставили частоту мутацій із даними експериментів, що показують наслідки вилучення окремих генів. Якщо прибрати життєво необхідний ген, клітина гине, тоді як втрата багатьох інших генів практично нічим не загрожує. Завдяки цьому вдалося встановити, чи справді гени, найважливіші для клітини, мутують із меншою частотою.
"Аналізуйте дані як завгодно, ми нічого не знайшли. У жодному з видів ці ключові гени не мали нижчої частоти мутацій", - сказав Герст.
Оцінку значущості генів також проводили за обсягом білка, що продукує клітина, і за інтенсивністю природного добору, який діяв на ген упродовж еволюційного часу. Гени, які виробляють більше білка, не мали нижчої частоти мутацій. Те, як гени еволюціонують упродовж тисяч років, теж не дало змоги передбачити, як часто вони мутують.
Дискусія про зв'язок важливості гена та частоти його мутацій почалася ще 1972 року, а востаннє спалахнула 2023-го. Класична картина еволюції виглядає так: спершу мутації створюють генетичну різноманітність, а потім природний добір діє на неї, віддаючи перевагу одним ознакам над іншими. Хрестоматійний приклад - в'юрки Дарвіна, яких учений зустрів на Галапагоських островах 1835 року.
Оскаржувана гіпотеза припускала, що життєво необхідні гени мають отримувати більший захист, а гени, зміни в яких допомагають адаптації, навпаки мутувати частіше. Проте в цієї ідеї була теоретична вада: частота мутацій генів і так дуже низька, тому її подальше зниження для окремих генів дало б мізерну користь організму.

Одна з авторок дослідження, Радріцціані, написала цю роботу в межах докторської дисертації і не приховує скепсису щодо старої гіпотези.
"Твердження, що важливі гени мутують повільніше, - це тріумф галасу над змістом. Це дуже стара ідея, яку регулярно винаходять наново в різних формах", - заявила вона.
Втім, аналіз все ж показав, що гени, які копіюються пізніше під час реплікації ДНК, мутують частіше. Отже, певні риси геному все ж частково пояснюють, чому частота мутацій різниться. Проте жоден із факторів, що кидають виклик класичній моделі, не зміг передбачити, які саме гени мутуватимуть частіше чи рідше.
За словами Герста, підстав для зміни наукової парадигми поки немає. Дослідження генетики та ДНК залишається однією з найактивніших галузей сучасної науки: нещодавно, наприклад, у Китаї запрацювала повністю автономна ДНК-лабораторія, яка здатна самостійно проводити складні генетичні експерименти без втручання людини.