Чоловік вбив вчену, яка працювала над унікальною технологією
У 1985 році вчену-біохіміка було вбито в її будинку на півдні Каліфорнії. Це був жахливий злочин, який не переслідувався 14 років. Тобто доти, поки саме дослідження, яке вона принесла своєму роботодавцю перед смертю, не виявило вбивцю, пише IFLScience. Воно стосувалося тестування за ДНК.
Доктор Хелена Грінвуд була вченим британського походження, яка переїхала до Сполучених Штатів зі своїм чоловіком у 1977 році. Жінка отримала ступінь доктора біохімії в Лондонському університеті та продовжувала працювати в дослідницьких лабораторіях вже у США. Подружжя оселилося у своєму новому будинку в Каліфорнії.
У 1984 році їхній дім став мішенню для нападу Девіда Фредіані, жорстокого чоловіка, який працював фінансовим аналітиком, а також здійснював крадіжки в багатих районах. Фрідіані увірвався в будинок Грінвуд, коли вона була одна, і тримав її під прицілом кілька годин, протягом яких він вчинив сексуальне насильство, перш ніж втекти з місця події.
Грінвуд повідомила про напад у поліцію, і були зібрані зразки судово-медичної експертизи, але розслідування під керівництвом сержанта Стівена Чапута не змогло точно визначити підозрюваного.
Після нападу до Грінвуд звернулася біотехнологічна компанія Gen-Probe. Це був невеликий стартап, який очолював революцію щодо ролі ДНК. Вони працювали над новим способом діагностики інфекційних захворювань, який використовував ДНК замість традиційних культур, і Грінвуд стала частиною їхньої команди.
У цей час у лабораторіях Лестерського університету відбувалася вирішальна подія, де генетик Алекс Джефріс досліджував, як ДНК можна використовувати для ідентифікації генетичного матеріалу окремих людей.
Використовуючи ті самі базові методи, які Хелена допомагала застосувати в галузі медичної діагностики, Джефріс знайшов спосіб записати заїкання у вигляді рентгенівського знімка, схожого на штрих-код супермаркету. Він зрозумів, що кожен такий "штрих-код" може відрізнятися для кожної людини.
Далі Джефріс подав заявку на отримання патенту на відбитки пальців і опублікував статтю в журналі Nature у березні 1985 року, в якій детально описав результати свого дослідження. Хелена прочитала це й повідомила колегам, що це зняття відбитків пальців стане революційним.
Приблизно тоді з’явилася інформація про Девіда Фредіані, якого спіймали за непристойне оголення та кілька зломів. Слідство запросило відбитки пальців і виявило збіг з одним із тих, що були знайдені в будинку Грінвуд.
Технології для остаточної ідентифікації ДНК людини ще не існувало, але, маючи достатньо часу, було проведено попереднє слухання. При цьому Грінвуд не впізнала свого нападника. Та незважаючи на насильницький характер злочинів, у яких його звинувачували, Фредіані випустили під заставу. До суду справа не дійшла.
Незадовго до її 36-річчя, 22 серпня 1985 року тіло Хелени Грінвуд знайшли в саду будинку Дель Мар, куди вона переїхала з чоловіком. Було взято незліченну кількість зразків судово-медичної експертизи, але вони не знайшли нічого, що могло б пов’язати злочин із його найочевиднішим підозрюваним: Девідом Фредіані.
Через брак доказів, які могли б прив’язати його до вбивства, Фредіані було засуджено лише до шести років ув’язнення та звільнено після трьох. Та все змінилося в 1999 році, коли вбивство Грінвуд було знову відкрито разом із 300 іншими нерозкритими справами.
У 1985 році ДНК-дактилоскопію вперше почали використовувати в судах, спочатку для врегулювання імміграційних справ, а потім у сфері криміналістики. Це допомогло забезпечити судове переслідування Коліна Пітчфорка як убивці двох підлітків і ідентифікувати старі скелетні останки, які ймовірно належали Йозефу Менгеле, нацистському лікарю в Освенцімі.
Ця ж техніка була використана для обробки важливого доказу, отриманого в справі Грінвуд. ДНК-відбитки, якими вона так захоплювалася, вказали на Фредіані через 14 років після її вбивства. Тоді ймовірність того, що хтось інший, а не Фредіані, залишив генетичний матеріал, знайдений під нігтями Хелени Грінвуд, була одна до 2,3 квадрильйонів, і злочинця швидко засудили за вбивство першого ступеня.
"Усі ці роки Хелена вказувала з могили на свого вбивцю, тому що докази були під її нігтями", – розповіли колеги вченої.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. Підписатися на канал у Viber можна тут.