Шістдесят шляхетних осіб загинули в туалеті: щоб увійти в історію, достатньо безглуздо померти

Прославитися своєю смертю набагато простіше, ніж життям - треба або вчасно повстати з мертвих, або померти за таких безглуздих обставин, що твоя остання історія ще довго розважатиме людей. Коханці, вражені блискавкою під час занять сексом, грабіжник, що напоровся на меч статуї, хропун, вбивший себе жіночими тампонами, які він заштовхав у ніс, мисливець, застрелений власним псом - цих гідних екранізації історій десятки, якщо не сотні. Звичайно, багато і прикрашеного, і вигаданого, але що ще може так розважити живих, як не чужі безглузді смерті, хоч від такого взагалі-то ніхто не застрахований.

Інформатор пропонує три історії дивовижних смертей, достовірність яких задокументована.

 Дипломатична какашкова катастрофа

Незважаючи на давність події, а це XII століття, про неї є документальні свідчення завдяки тому, що в історії брали участь "перші особи".

У 1184 року король Німеччини Генріх VI прибув із візитом до Ерфурта, щоб “розрулити” земельний конфлікт між своїм кузеном Людвігом III та архієпископом Майнца. Суперечки навколо володінь у ті часи швидко переростали у збройні конфлікти, і ще один королю був ні до чого.

Природно, зустрічати короля з'явилася вся місцева еліта зі своєю свитою, учасники суперечки - зі своєю, не кажучи вже про королівську, що приїхала. Місцем збору став монастир святого Петра в Ерфурті, де, як і в усіх капітальних будовах,  туалет являв собою вигрібну яму, приховану під підлогою першого поверху. 

Трагедія трапилася під час переговорів, що проходили на другому поверсі - підлога, що звалилася, не витримавши лицарів у обладунках і вельмож у пишній амуніції, пробила перший поверх і забрала усіх у фекальну цистерну.

Померло від 60 до 100 людей -  частина під час падіння, частина - під уламками будівлі, найнещасливіші втопилися в нечистотах.

Але ж призвідники зустрічі не постраждали: король травмувався, але вибрався, а дільники землі в момент катастрофи взагалі відійшли пошепотітися в далеку нішу з кам'яною підлогою та вціліли.

Борода як знаряддя вбивства

Невелике австрійське місто Браунау-ам-Інн, звичайно, більше "прославив" Адольф Гітлер, що народився в ньому. Але були у ньому й інші знаменитості, наприклад, Ханс Штайнінгер, який у середині XVI століття був кимось на зразок мера. Хоча прославився він не талантами градоначальника, а розкішною бородою, яка була такою довгою, що її доводилося заправляти в кишеню, або носити в спеціальній сумочці на поясі.

В описі його портрета, що зберігається в Луврі, зазначено: «Радник з Браунау на ім'я Ганс Штайнінгер носив розділену надвоє бороду довжиною до п'яти, він помер в 1567».

І з іронії долі причиною смерті став предмет гордості Штайнінгера - борода. Щоправда, версії обставин, за яких це сталося, різняться.

Найбільш "офіційна" пов'язана з пожежею, що трапилася в Браунау-ам-Інн у вересні 15767 року. Штайнінгер, що в паніці схопився з ліжка, забув підіткнути свою бороду і наступив на неї, коли біг сходами. Втратив рівновагу, скотився зі сходів і зламав шию.

Є версія, що він біг назустріч поважному вельможі, що приїхав, і спіткнувся. Або що невдало скочив із-за столу, почувши новину від гінця про смерть короля. Але, однак, у всіх варіаціях винуватицею безглуздого самогубства стала знаменита борода.

Смерть від еліксиру безсмертя

Перший імператор об'єднаного Китаю Цінь Шихуанді, який правив у III столітті до нашої ери, був не тільки великим реформатором, а й людиною, одержимою ідеєю вічного життя, яка переслідувала його з самого дитинства. 

У 2017 році археологи виявили його указ, який наказував усім жителям шукати еліксир безсмертя. І сам він не сидів склавши руки, а об'їздив у пошуках чудодійного рецепту всю імперію, зустрічаючись з магами, лікарями та чаклунами.

Щоправда, паралельно з цим Цинь Шихуанді будував собі мавзолей, щоб завжди правити і в потойбічному царстві, і це грандіозна споруда включена до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. У неї є зовнішнє та внутрішнє місто, розділені високою стіною, імператорська резиденція, саркофаг із чистого золота, який захищали струмки отруйної ртуті. Вся ця пишність у вигляді піраміди була захована під штучним курганом і будувалася ще за життя імператора.

Мавзолей став у нагоді дуже скоро: у віці 49 років Цінь Шихуанді помер від отруєння ртуттю, що була у складі чергового еліксиру безсмертя, приготовленого алхіміками.

Разом з імператором у мавзолеї поховали близько 70 тисяч слуг, наложниць, робітників, їхні сім'ї, щоби служили йому і після смерті. 

А гробницю досі не відкрили через ту саму ртуть, концентрація якої довкола поховання все ще зашкалює. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал щоб не пропустити важливі новини. Підписатися на канал у Viber можна тут.