Глуха Білосніжка, сліпа Попелюшка, неадекватне гидке каченя: дивні версії старих казок

Південноазійські жінки з інвалідністю переписали відомі європейські казки про Білосніжку, Попелюшку, гидке каченя та Рапунцель. Тепер героями казок стали глуха Білосніжка, сліпа Попелюшка, гидке каченя з когнітивними порушеннями та Рапунцель на візку. Автори нових версій класичних казок пояснили, що фінальна фраза цих історій "І вони жили... довго і щасливо" має стосуватись і людей з вадами. Натомість звичайні діти, читаючи казки, швидко усвідомлюють, що шрами на обличчі, каліцтва та фізичні відмінності викликають страх, будь то "Горбань з Нотр-Даму" чи Чудовисько з "Красуні та Чудовиська", повідомляє The Guardian.

Ідея книги, опублікованої в березні, з'явилася після онлайн-семінару під час пандемії. Учасники воркшопу шукали способи переповідати історії, вплітаючи в них досвід аутизму, сліпоти, нейродивергенції (коли мозок людини обробляє, навчається та/або поводиться не так, як це вважається типовим), глухоти чи обмеженої мобільності.

Медична працівниця з Мумбаї переосмислила історію Рапунцель, оскільки вона ототожнювала себе з нею. У версії жінки, коли принц закохується в Рапунцель і запрошує її до свого палацу, вона відмовляється, хоч її серце і калатає від можливості побачити світ.

"Я не можу. Тут немає пандуса з кімнати в сад".

"Ми знайдемо спосіб. Я можу тебе спустити", - каже принц.

"Нести мене? Не думаю, що мені це сподобається. Я завжди і всюди їжджу на своєму власному візку".

У новій Рапунцель, за допомогою слухового апарату з нанотехнологіями, вона самостійно орієнтується у складному світі повної тиші. Про це розповіла авторка нової версії, яка сама є частково глухою. Вона радіє і зізнається, що ледве може повірити, що тепер вона - опублікований автор.

Інша авторка, юристка Верховного суду, переробила "Піноккіо", щоб протистояти соціальним уявленням про жіночу фізичну досконалість - нав'язливій ідеї, увічненій у казках.

"Йшлося про те, щоб представити ідею прийняття недосконалості в собі та в людях, які тебе оточують", - розповіла жінка, яка має хронічне неврологічне захворювання.

Її головна героїня - Мар'ям, школярка, чия штучна нога стає довшою щоразу, коли вона бреше. Зацькована в школі та ізольована від однолітків, Мар'ям подружилася з Місяцем, який підказує їй:

"Ти можеш обирати, як ти хочеш почуватися, незважаючи на те, що кажуть люди".

Самотність є провідною темою оповідань, яка знаходить відгук серед читачів з інвалідністю та без неї.

"Читачі-інваліди казали, що бачать в оповіданнях себе - біль від того, що їх залишили поза групою, що вони почуваються нікому не потрібними", - розповіла ще одна авторка, у якої в підлітковому віці діагностували дегенеративне захворювання очей.

В нових версіях казок команда вирішила переробити європейську класику, але місце дії - назви місць, їжа, культурні відсилання - південноазійські. Авторки сподіваються, що ці історії допоможуть читачам усвідомити, що життя жінок з інвалідністю, які перебувають на нижніх щаблях індійського суспільства, таке ж важливе, як і життя здорових людей.

"Суспільство зводить людей до їхньої інвалідності, і все, що воно бачить - це тростину або інвалідний візок. Люди забувають, що ми маємо такий самий людський досвід любові, дружби, відторгнення чи веселощів. Ми також є частиною соціальної структури".

Жінки також розповіли, що в Індії часто родини соромляться своїх дітей, що мають вади розвитку чи інвалідність, намагаються це приховувати, не акцентувати на цьому увагу тощо, замість надавати їм належну медичну підтримку. 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб не пропустити важливих новин. Підписатися на канал у Viber можна тут.